Головна » 2012 » Травень » 9 » Язик мій - ворог мій
15:28
Язик мій - ворог мій


    "Усякі роди диких звірів та птахів, гадів та морських потвор були приборкані й приборкуються людським хистом. Язика ж ніхто з людей не може вгамувати: він — зло, що спокою не знає, наповнений смертельною отрутою" (Як. 3, 5-8). Два найбільші та найчастіші гріхи язика — обмова й очорнення.

Що таке обмова?

   Обмова — це руйнування доброго імені й слави ближнього. Та хтось може сказати: «Але це була правда». І правди не можна говорити, якщо вона шкодить славі ближнього. Про шкоди, що їх довершує язик, читаємо у Св. Письмі Старого Завіту: «Удар батогом залишає смугу — удар язиком ламає кістки. Від гострого меча полягло багато, але не стільки, скільки впало від язика» (Сир. 28, 17-18). Коли Христос за кожне пусте слово погрожує Божим судом, то що ж тоді сказати про гріх обмови? Обмовою грішить не тільки той, хто когось обмовляє, але й той, хто радо слухає обмови. Одне правило зазначає: «Хто інших обмовляє, той має злого духа на язиці, а хто слухає обмови, має злого духа у вусі». Не тільки живі люди мають право на добре ім’я і славу, але й померлі. Тому старовинна приказка каже: «Про померлих говорити або добре, або нічого». Померлі вже стали на Божому суді.

Що таке очорнення?

   Очорнення — це найбільший і найтяжчий гріх з усіх гріхів язика. Вже саме слово вказує на те, що щось чисте чи біле ми робимо чорним. Очорнення полягає в тому, що хтось свідомо приписує комусь такі провини чи гріхи, які він сам видумав з наміром пошкодити йому на славі. Очорнення вчинила жінка Путифара, звинувачуючи Йосифа в тому, що він хотів її згвалтувати, а це було очевидною неправдою. Подібно й євреї очорнили Христа перед Пилатом, бо Він бунтує народ і каже не платити податків кесареві, а це теж було неправдою. Очорнення — гріх проти правди, справедливості і любові до ближнього.

   В одній парафії злобна жінка тяжко очорнила доброго й невинного священика. Її очорнення так на нього подіяло, що він дістав напад серця і лежав смертельно хворий. Жінка, що його невинно очорнила, маючи докори сумління, приходить до нього і просить прощення за свій гріх. «Жалую за все і перепрошую, — каже вона, — і хочу завдану кривду виправити». Священик витягнув подушку з-під голови, дав їй, промовивши: «Візьми цю подушку, йди на церковну вежу і висип з неї пір’я». Вона так зробила і знову прийшла до нього. А він до неї: «Тепер іди й позбирай пір’я знову до подушки». А тоді вона: «Цього не можу зробити, бо вітер уже розніс пір’я на всі сторони». Тоді вона, з умираючих уст, почула: «Це правда, що розсипане пір’я вже не можна позбирати, так також неможливо, щоб ти повернула мою добру честь і славу. Гріх очорнення твого язика зруйнував моє життя. Я вмираю, а тобі хай Бог простить. Нехай моя смерть буде пересторогою для інших, яким великим злом є гріх очорнення». Це справді глибоко повчальний приклад!

Осудження

   Це сильне переконання про гріх нашого ближнього без слушної й розумної причини. Наприклад, гордий фарисей на молитві в храмі уважав митаря за великого грішника; приятелі багатостраждального Йова думали, що Бог покарав його за великі гріхи. Тільки один Господь знає наскрізь людське серце, тому тільки Він має право судити кожного. «Один лише Законодавець і Суддя, який може спасти і погубити. Ти ж хто такий, що судиш ближнього?» (Як. 4, 12).

Підозрювання

   Буває так, що хтось підозрює когось в якійсь справі або грісі, не маючи на це достатньої причини. В підозрі можна дуже легко помилитися й завдати комусь велику кривду.

Сіяння незгоди

   Це обмова або й очорнення з наміром порізнити особи, які живуть у любові й згоді.

Гостра критика

   Нею провиняється той, хто, не знаючи усіх справ чи обставин, гостро осуджує тих, що з ним живуть чи працюють, або накидається на розпорядки церковної чи цивільної влади. Тим він руйнує довір’я до інших, сіє незгоду й нарікання.

   Одна багата американська родина мала звичай часто справляти в себе гостини для своїх приятелів. Ці приятелі часто в очі вихваляли господарів дому, але перед іншими людьми різко їх осуджували. Господиня дому хотіла переконатися, чи ці похвали гостей справді щирі, чи, може, це лише пусті компліменти. Тому одного дня, поки гості зійшлися, вона помістила у гостинній кімнаті магнітофон на невидному місці. Наступного разу при кінці гостини господиня попросила гостей, щоб послухали цікавий магнітофонний запис. Всі радо погодились. І що відбулося? Вони слухали і не вірили своїм вухам: це ж їхні слова, розмови, жарти. Пані насміхалися з господині дому, її поведінки, одежі й зачіски, страв і напитків. Подібною була й критика чоловіків щодо господаря. Рум’янець стиду покривав обличчя гостей, деякі з них прямо повтікали з дому. Магнітофон сказав усю правду!

  Може, нас ніхто не підслуховує, але Боже вухо завжди чує нас.

Наслідки гріхів язика

   Ці наслідки деколи бувають прикрі, болючі й руйнівні. Вони стають причиною непорозуміння між людьми, ворожнечі й ненависті, руїною згоди та любові. А нас самих за гріхи язика чекає Божий гнів і суд. У Євангелії сказано: «Не судіть, щоб вас не судили; бо яким судом судите, таким і вас будуть судити» (Мт. 7, 1 ).

Як уникати гріхів язика?

   Стараймося жити духом віри й дивитися на наших ближніх духом віри. Ми маємо бачити в них Божих дітей і навіть самого Ісуса Христа, який каже: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили» (Мт. 25, 40). Пам’ятаймо, що нема любові до Бога без любові до ближнього, а де гріхи язика, там нема любові до ближнього.

   Треба, щоб ми бачили свої провини й гріхи. Бо до всіх нас каже Христос: «Чого ти дивишся на скалку в оці брата твого? Колоди ж у власнім оці ти не добачаєш» (Мт. 7, 3). «Хто з вас без гріха, нехай перший кине каменем» (Ів. 8, 7). Хай нашою засадою буде: ніколи нічого такого не говорити про неприсутніх, чого б ми не мали відваги сказати їм в очі.

Обов’язок реституції-відшкодування

   Все лихо заподіяне язиком накладає обов’язок реституції, тобто обов’язок відкликати вчинене очорнення і повернути добру славу ближньому, а також надолужити за матеріальні шкоди, що їх він, може, зазнав внаслідок обмови або очорнення. 

   Нехай нашим правилом стане таке: про інших говорити, як би ми бажали, щоб інші про нас говорили, а тоді уникнемо обмови й очорнення та Божого Суду, бо: «Не судіть, щоб вас не судили» (Мт. 7, 1).

 

Автор: Андрій Серенько

Переглядів: 904 | Додав: Gloria | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: