Ви мабуть знайомі з висловом „перейти Рубікон”. Це значить, що назад дороги нема. Ти досяг точки, з якої не вернутися. Фільм „Страсті Христові” був для мене таким Рубіконом. 

   Коли почались зйомки, мені було 33 роки, якраз як Ісусу. Я завжди сумнівався, чи я взагалі достойний грати Ісуса. Іван Драгіцевіч (один з візіонерів Меджугор’є) підбадьорював мене кажучи, що Господь не обовязково обирає завжди найкращих, і це видно на його, Івановому, прикладі.

   Якби не Меджугор’є, я б ніколи не погодився на цю роль; бо саме в Меджугор’ї моє серце відкрилось на молитву і Таїнства. Щоб добре зіграти Ісуса, я знав, що маю бути дуже близько Нього. Щодня ходив на сповідь та адорацію пресвятих дарів (споглядання в поклонінні Ісуса, присутнього під видом хліба). Мел Гібсон також приходив на Службу Божу за умови, якщо вона по-латинськи. Це було добре, бо так я вивчив латинь.

   Завжди з’являлися нові спокуси, від яких я мав захищатись, і в тій внутрішній боротьбі я неодноразово відчував великий внутрішній мир. Наприклад, коли Матір Божа підходить до мене, і я кажу їй: „Ось творю все нове”. Ми перегравали цю сцену чотири рази, і щоразу мені здавалось, що я стою занадто на передньому плані.

    Потім хтось вдарив Хрест, і це звихнуло моє ліве плече. Через той раптовий, гострий і глибокий біль я втратив рівновагу і впав під тягарем Хреста. Я впав лицем у запорошену землю, і раптом з мого носа і рота ринула кров.

   Я повторив слова, які Ісус сказав Своїй Матері: „Ось творю все нове ”. Моє плече нестерпно боліло, коли я знов взяв Хрест і відчув, який він дорогий. З тієї миті я перестав грати, і ви можете бачити самого Ісуса. Він відгукнувся на мої молитви: „Я хочу, щоб люди бачили Тебе, Ісусе, а не мене”.

   Завдяки постійній молитв і Розарію (вервиці), навіть не знаю, скільки Розаріїв я помолився під час зйомок, я зміг відчути особливу атмосферу. Я розумів, що мені не личило б розмовляти брудною лексикою, я знав, що не можу бути грубим, спілкуючися зі знімальною командою. Більшість з них не знали про Меджугор’є, вони були чудовими акторами і нам пощастило працювати з ними. Але як я мав донести до них Меджугор’є, якщо не прикладом свого життя? Для мене Меджугор’є – значить черпати життя з Таїнств і жити в єдності з Церквою. Завдяки Меджугор’є я повірив, що Христос справді присутній в Євхаристії і що Він прощає мені мої гріхи. Через Меджугор’є я пересвідчився наскільки рoзарій є міцною молитвою і які дари ми отримуємо, щодня відвідуючи Святу Месу. 

Як би мені допомогти іншим зміцнити віру в Ісуса? Я усвідомив, що це можливо лиш тоді, коли Ісус буде присутній в мені через Пресвяту Євхаристію, так щоб люди бачили Ісуса через моє життя. Під час зйомок сцени Останньої Вечері в моєму одязі була внутрішня кишеня, де я носив мощі святих, а також частинку реліквії Хреста Господнього.

   Я сильно прагнув, щоб Ісус був реально присутнiм під час зйомок цієї сцени, тому попросив Священика виставити Святі Дари (хліб і вино перетворені на Тіло і Кров Ісуса стають видимим знаком присутності самого Бога, їх називають Пресвятими Дарами). Він спочатку відмовлявся, але я наполегливо просив, будучи впевненим, що глядачі побачать Христа більшою мірою, якщо я сам буду Його споглядати. Священик стояв біля оператора, тримаючи в руках Пресвяті Дари, і разом з Ним наближався до мене. 

І коли люди, дивлячись фільм, бачать мерехтіння в моїх очах. Вони й не здогадуються, що насправді це – сам Христос відзеркалюється в них Пресвятої Гостії. Так само ми знімали і сцену розпяття: Священик був там увесь час, тримаючи в руках Пресвяті Дари, а я – безперестанку молився...

   Найбільшим випробуванням у фільмі виявилось не вивчення текстів латинською, вірменською та єврейською мовами, як мені спершу здавалось, а фізичні труднощі, які мені довелось пережити. Під час останньої сцени моє плече було вивихнутим, і щоразу, коли хтось ударяв Хрест, воно вивихалося наново. А коли ми знімали сцену бичування, мене двічі по-справжньому вдарили бичем, що утворило 14-сантиметрову рану. Мої легені були наповнені рідиною і я мав пневмонію. До цього ще додалось тривале не досипання, так як впродовж кількох місяців я був змушений вставати о 3-й годині ранку, тому що саме лиш накладання гриму тривало приблизно 8 годин...

   Ще одним випробуванням стала холодна погода: показник термометра ледь перевищував позначку „нуль”, особливо важко було в таких умовах знімати сцену розпяття. Мій костюм складався лише з єдиного тоненького клаптика тканини. А коли ми знімали останню сцену, хмара була дуже низько і блискавка влучила в Хрест, на якому мене було розпято. Раптом навколо запала мовчаннка і я відчув, як моє волосся стає дибки. Майже 250 людей, які оточували мене, бачили моє тіло осяяним, і вони всі бачили вогонь ліворуч і праворуч мене. Багато хто був шокований від пережитого. Я думав, Бог особливо тепер кличе нас, і ми повинні відповісти на Його заклик усім своїм серцем і всім своїм єством. ( Меджугор’є – місце обявлення Марії, котрі розпочались 1981року і тривають по сьогоднішній день. Знаходиться воно на території колишньої Югословії, в Герцеговині, і є особливим паломницьким місцем, куди зїжджаються люди з усього світу. Беручи до уваги кількість паломників, що відвідали Меджугор’є (за останні двадцять років понад двадцять мільйонів), його можна назвати світовим центром молитви).

Взято з „гласнік міра” (Меджугор’є)