З 10 – 17 квітня в Катедральному Соборі Святому Воскресіння м. Івано-Франківська для молитовного почитання будуть виставлені мощі блаженної Матері Терези з Калькути. Згідно Благословення Єпископа Івано-Франківського УГКЦ Кир Володимира (ВІЙТИШИНА) та сприяння Судового Вікарія Івано-Франківської єпархії прот. Степана Балагури, мощі блаженної будь привезені до Івано-Франківська на закінчення Хресної Дороги, яка відбудеться 10 квітня в м. Івано-Франківську в якій приймуть участь мешканці міста та представники всіх структур Івано-Франківської міської ради та обласної адміністрації. Згідно розпорядку богослужінь Катедрального Собору, щоденно після Літургій можна приступити до мощей і отримувати благословення святим миром. ДОВІДКА: Агнес народилася в Скоп'є, столиці теперішньої Македонії. Вона була наймолодшою в албанській родині за походженнями із Шкодера. Батько дівчинки, борець за Албанське визволення, помер, коли їй було 8 років. Мати виховала Агнес у католицькому дусі, за свідченнями біографів, дівчинку змалку захоплювали розповіді про місіонерів. В 12 років вона вирішила присвятити своє життя релігії. У 18 років Агнес покинула домівку, вступивши в лави місіонерської організації Сестри Лорето.
Після перебування в Ірландії, де вона вивчила англійську, щоб мати змогу навчати індійських дітей, Агенс поїхала до Індії в 1929 році, де поступила в послушниці монастиря Дарджілінг, розташованого в Гімалаях. В 1931 році вона прийняла першу обітницю, обравши собі ім'я Тереза на честь Терези де Ліз'є, покровительниці місіонерів. В 1937 році вона прийняла повну обітницю черниці.
Черниця Тереза викладала в монастирській школі в Східній Калькуті, й, хоча їй подобалося навчати дітей, вона дедалі більше переймалася бідністю, яка її оточувала. Із голодом 1943 року до міста прийшли страждання й смерть, а в 1946 році почалися запеклі сутички між індусами й мусульманами, що сповнили його розпукою й жахом.
10 серпня 1946 року, подорожуючи під час відпустки до монастиря Лорето в Дарджілінгу, черниця Тереза відчула те, що вона охарактеризувала призванням у призванні: «Я повинна піти з монастиря й допомагати бідним, живучи їхнім життям. Це було веління. Не скоритися йому означало б зраду віри». Вона розпочала працювати серед бідних у 1948 році, замінивши чернечий одяг монастиря Лорето на просту бавовняну чіру з блакитним обрамленням. Спочатку вона заснувала школу в Мотіджгілі, а незабаром почала піклуватися про голодних і зневірених. Дуже швидко її зусилля стали відомими індійській владі. Прем'єр міністр висловив їй свою подяку.
Тереза писала в своєму щоденнику, що перший рік видався напрочуд важким. У неї не було прибутку, тож їй доводилося вижебрувати харчі й матеріали. Її переслідували сумніви, самотність і спокуса повернутися в затишок монастирського життя.
7 жовтня 1950 року Тереза отримала дозвіл Ватикану заснувати конгрегацію, яка незабаром перетвориться в Доброчинні місії. Їхнім завданням стало піклування, за її власними словами, «про голодних, голих, бездомних, скалічених, сліпих, прокажених, усіх тих, хто для суспільства небажаний, про кого воно не піклується, про людей, що стали тягарем для громади й від яких усі відсахуються.» Почалося все з невеличкого ордену з 13 членів у Калькуті, нині це вже 4000 черниць на чолі сирітських притулків, закладів догляду за хворими на СНІД й центрів доброчинства в усьому світі. Вони доглядають за біженцями, сліпими, безпомічними, перестарілими, алкоголіками, бідними й бездомними, допомагаюь жертвам потопів, епідемій та голоду.
В 1952 році мати Тереза відкрила перший притулок для людей при смерті у приміщенні, яке їй надало місто Калькута. За допомогою індійських властей вона перетворила покинутий індуїстський храм в Калігатський притулок для помираючих, де бідним надається безплатний догляд перед смертю. Вона перейменувала храм у Дім чистого серця (нірмал хрідей). Люди, які попадали туди, отримували медичну допомогу й могли померти з гідністю і дотриманням ритуалів їхньої віри: мусульманам читали Коран, індусам приносили воду з Гангу, а католики отримували соборування. Мати Тереза говорила, що для людей, які жили, як тварини, найкраща смерть — померти, як ангели, оточеними любов'ю і турботою. Незабаром вона відкрила притулок для тих, хто страждає від хвороби Гансена, відомої під назвою проказа, і назвала цей притулок Шанті Наґар (місто миру). Доброчинні місії відкрили в Калькуті кілька клінік, забезпечуючи їх ліками, бинтами і їжею.
Доброчинні місії збирали дедалі більше безпритульних дітей, тож мати Тереза відчула необхідність створити спеціальний притулок для них. В 1955 році вона відкрила Нірмала Шісту Бгаван — Дитячий будинок непорочного серця.
Незабаром орден став приваблювати добровольців і доброчинні пожертвування, тож до початку 60-х відкрив притулки для бездомних дітей і прокажених по всій Індії. Мати Тереза розширила його діяльність на весь світ. Перший притулок за межами Індії відкрився у Венесуелі в 1965 році. Потім у Римі, Танзанії і Австрії у 1968 році. В 70-х діяльність ордену поширилася на багато країн Азії, Африки, Європи й Америки, включно з США.
Діяльність матері Терези викликала також критику. Відзначалося, що вона задовольняється тим, щоб не дати людям померти, а не бореться проти причин бідності. Критикувалися її погляди на страждання: відзначалося, що вона вірить в те, що страждання зближує людей із Ісусом. Медична преса, зокрема Ланцет і Британський медичний журнал повідомляли, що рівень медичної допомоги в притулках низький, зокрема те, що там використовуються багаторазові шприци, умови для життя погані, усіх пацієнтів купають в холодній воді, а також відсутність систематичної діагностики через нематеріалістичну позицію засновників.
У 1982 році, під час облоги Бейруту, мати Тереза врятувала 37 дітей, що не могли вибратися із прифронтового госпіталю, порушивши угоду про тимчасове припинення вогню між армією Ізраїля й палестинськими повстанцями. У супроводі працівників Червогого хреста вона пройшла крізь зону бойових дій до розбомбленого госпіталю й евакуювала юних пацієнтів.
Коли впала Залізна завіса, вона поширила свою діяльність на комуністичні країни, які раніше вороже ставилися до Доброчинних місій, започаткувавши там десятки різних проектів. Її не зупинила критика в зв'язку з твердою позицією щодо абортів і розлучень. «Що б не говорили, потрібно сприймати все з усмішкою й працювати далі».
Мати Тереза привозила допомогу голодним у Ефіопії, постраждалим від радіоактивного опромінення в Чорнобилі, жертвам землетрусу у Вірменії. В 1991 році вона вперше за багато років повернулася на батьківщину, відкривши Братський будинок місії доброчинності в Албанській столиці Тірані.
До 1996 року під її керівництвом діяли 517 місій в понад 100 країнах світу.
Існує критика щодо використання грошей Доброчинними місіями. Відзначалося, що призначені для бідних кошти, витрачалися на інші проекти. Мати Тереза була доброю людиною.Вона допомагала бідним,хворим і знедоленим.
Мати Тереза пережила сердцевий напад в Римі в 1983 році під час відвідин папи Івана Павла II. При другому нападі в 1989 році їй вживили штучний електрокардіостимулятор. В 1991 році в Мексиці проблеми із серцем повторилися. Вона запропонувала свою відставку з поста керівника Доброчинних місій. Але таємне голосування серед черниць вирішило, що вона повинна залишитися. Мати Тереза погодилася продовжувати працювати.
У квітні 1996 року мати Тереза впала й зламала ключицю. У серпні вона зазнала приступу малярії, знову відмовило серце. Їй зробили операцію на серці, але стало зрозумілим, що вона згасає. 13 березня 1997 року вона покинула пост керівника місій, а 5 вересня, через 7 днів після 87-го дня народження, померла.
Калькутський архиєпископ Генрі Себастьян Д'Суза розповідає, що, коли її вперше госпіталізували з хворобою серця, він за її згодою звелів священикам здійснити екзорцизм над нею, бо подумав, що її хвороба, можливо, — витівки диявола.
На момент смерті матери Терези Доброчинні місії налічували 4000 сестер, 300 братів і біля 100 000 волонтерів, вони працювали в 610 місіях в 123 країнах світу.
Перед похованням тіло матері Терези лежало в соборі святого Томаса протягом тижня. Індійський уряд влаштував поховання на державному рівні, дякуючи їй за її служіння бідним людям усіх релігій. Мати Тереза отримала державне визнання задовго до смерті. Ще в 1962 році її нарогодили високою відзнакою Падма Шрі. Того ж року вона отримала нагороду Рамон Маґсайсай від уряду Філіпін. В 1972 році вона отримала премію Джавахарлала Неру, а в 1980-му — найвищу нагороду Індії — Бхарат Ратна.
Не всі в Індії ставилися схвально до її діяльності. Аруп Чатерджі, який народився й виріс в Калькуті, але проживає в Англії, повідомляє, що вона не була значною особою в Калькуті. Він звинувачує матір Терезу тому, що вона створила негативний образ його рідного міста. Її діяльність і відомість дратувала частину індійського політичного світу, оскільки вона часто виступала проти правого крила індуїстів. У партії Бгаратья джаната часто виникали з нею сутички через недоторканних-християн, але все ж її представник прийшов на похорони. Партія Вішва гінду парісад виступила проти рішення уряду про державні похорони, стверджуючи, що вона в першу чергу служила церкві, а її громадська робота не більше, ніж попутня справа. Її також звинувачували в кращому ставленні до християн і таємному охрещенні людей, що помирали в її притулках. Критикувалися також публічні виступи матері Терези проти абортів. Нещодавно індійська газета «Телеграф» назвала її святою з помийки і звернулася до Риму із закликом розслідувати, чи вона справді зробила щось для покращення становища бідних, чи піклувалася про хворих тільки задля сентиментально-моральної пропаганди.
На початку 1970-их мати Тереза стала всесвітньо відомою. Почасти її слава завдячує документальному фільму «Щось красиве для Бога», знятого в 1969 році Малькомом Маґґеріджом. Знімаючи фільм Маґґерідж сам пережив духовний перелом, який навернув його до католицизму.
В 1971 році папа Павло VI нагородив матір Терезу першою премією миру імені папи Іоанна XXIII. В 1976 році вона отримала нагороду Pacem in Terris. Після смерті почалася процедура введення матері Терези до числа святих. Наразі вона має титул блаженної.
|
